Злива

Небо видихнуло дощем. Нестримним, потужним. Він густими потоками бився об землю і розлітався брудними бризками - холодними й неприємно кілкими, аж кусали розімлілу від спеки шкіру... Злива змила останні скупі залишки впевненості в собі, просочилася в душу таким холодом, що не продихнути... Дощ нарешті закінчився, але все довкола було таким неприємно вогким та холодним, аж дрижаки пробирали...

Літній вечір

Вечір сидів на сливці, що вродила цього року рясно-рясно, що аж додолу гнулась, стікала соком, як кров"ю, розчісував проміння, яке позаплутувалось у гіллі, й щось мугикав собі під ніс. Захекане сонце стояло на обрії та вмивалось вечірніми росами на сон.

Горобині ночі

Від дня Іллі бувають горобині ночі - нічні грози з блискавками та громами. Старі люди радять: під час грози запалити стрітенську свічку і молитися до ікони святого Іллі. Тільки тоді лихо обмине. Бо якщо блискавка влучить у будинок і почнеться пожежа, то годі буде загасити полум"я. Навіть вважали, що це міг запалити сам Ілля, а людина перед ним безсила. -На Іллі в річках і озерах вода стає холодною. тому з цього дня у водоймах не можна купатися, інакше захворієш. -Багато павутиння на Іллі й сонячно - довго протримається тепла погода.

Орхідея

Росте собі квітка, орхідеєю звуть її люди. Невибаглива, вистачає їй вологи, якою напуває квітку дощ, що і вмиває її. Поживу дістає, коли і як зуміє, чіпляючись корінчиками за стовбури дерев, за каміння. якщо впала і зуміла за нього зачепитись.

Розцвітає, незважаючи на щоденну боротьбу за життя, чудовими, ніжними квітами, милуючи людські очі розмаїттям кольорів. Не ображається, що невігласи вважають її паразитом, бо ж не винувата, що в боротьбі за життя мусить на когось опертися, але не завдає нікому кривди, а просто мріє, що візьмуть її у помешкання, де їй буде тепло і затишно.

Як намалювати щастя?

Якби мені запропонували намалювати щастя, я б дібрала для цього олівці всіх кольорів веселки. А й справді, хіба може воно існувати без смарагдової краси весняного лісу,без ніжної блакиті ранкового неба, без жовтогарячого кольору стиглого збіжжя чи без мого синьоокого дива - сина Андрійка? Звичайно, не обійшлося б і без рожевих тонів, як у троянд, що пишаються своєю вродою перед будинком, де живе наша маленька сім*я. Знадобився б мені і фіолетовий колір, щоб передати таємничість вечірнього зоряного неба...А от сірим і чорним фарбам не знайдеться місця в портреті мого щастя - навіть у дні осінньої негоди, коли природа стає скупою на різнобарв"я, чи взимку, коли панує білий колір чистоти, світ всеодно здається веселкою.

Вечірнє сонце...

Сонце вже готувалось до сну. Від широкого плеса річки дихало прохолодою. Уздовж шляху, заколисані вітром, гойдались довгі петрові батоги і терпко пахкотіла ромашка...Вечоріло. Уздовж золотоволосої ниви, в густій траві, гучно тріскотіли цвіркуни...

Коротка літня ніч

Сяйво вранішнього сонечка запалило на нічному небі яскраві мерехтливі зірки, і ніч квапливо почала відступати. Ще наостанок кинула жменю пречистої, як кришталь, роси. Вранішні промінчики милувалися в цій росі, швиденько виганяли з усіх куточків марево ночі, зазирали в кожне віконечко невеликого містечка.