Листопад

Шалений вітер обривав останнє листя на каштанах, і воно падало на мокрий тротуар, перелітало на проїжджу частину дороги, за все чіпляючись відірваними охололими долоньками сумних дерев, що волали до вітру: "Зупинись, дай побути в цих шатах іще хоч єдину днину!" Та непокірний вітер був невблаганний - злякані осиротілі листочки встеляли мокрий асфальт золотисто-сонячною мозаїкою і гинули під байдужими колесами автомобілів, що монотонно коткували їх. Свинцеві хмари затягли своїми клубками небо всуціль. Лише на заході понад горизонтом відкрилась пурпурово-малинова хвиляста смуга, неначе довге полотнище прапора, котре полоще неспокійний вітер. Поки він витанцьовував із каштанами сумне прощальне танго в місті, хмари, мов отара нечесаних і некупаних кошлатих овець, розбрелись і дали можливість стомленому сонечку послати на змучену осінньою негодою землю свої промені. На превеликий жаль, вони уже не могли її зігріти, а лише на якусь мить прикрасили сумну картину осіннього неба.Та ось вітер побачив яскраву барву й кинувся толочити хмари, щоб сховати цю красу від людського ока. Хмари покірно закрили небо своїми попелясто-чорними шубами, і надворі швидко смеркало. Засвітилися ліхтарі. Одне за одним загоралися вікна будинків, ніби очі дивної істоти, яка з цікавістю дивилася навколо: а що коїться там унизу на вулиці? Перехожі поспішали сховатися у приміщеннях, бо сердитий вітер несамовито періщив їх ще й холодним дрібним дощем, що гострими голочками впивався в обличчя. А парасольки втримати в руках було просто неможливо!