Встала весна...

Встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила; і на полі жайворонок, соловейко в гаї - землю, убрану весною, вранці зустрічають.

Березень

Сніг розтанув раптово, наче й не було зими. Березневе сонце весело хлюпалося в синьому океані неба, розбризкувало тепле проміння, що рясно сипалося на холодну, скуту вранішнім морозом землю... Пахло свіжістю і прілим листям...

Краплі дощу

Раптом згори на людей сипонув краплистий дощ, рясний, теплий, світлий. Йшли без парасольок, бо й навіщо вони, коли з насолодою відчуваєш цілюще огортання прохолодною небесною вологою,яка очищає і тішить світ? -Отакої,-хмарина немов латочка, а якою зливою потішила! Василь простягнув свою шкарубку долоню:краплі, мов невидимі пташенята, на льоту торкали її дзьобиками, рахманно і тремтливо, сповнювали душу лагодою.

Сніг

Увечері пішов сніг. Куди і чого він пішов, невідомо, але дорогою зустрілася завірюха. Вона завертіла, закружляла снігом, кидала його то на дерева, то на будинки, погнала з міста в поле. А там на сніг чекала віхола: поперемітала дороги, стежки. Мороз щипав то за носа, то за щічки. А біля лісу напали на нього білі вовки віхоли і завивали всю ніч за вікном: "У-У-У". Сніг відбивався від них з усіх сил, аж змокрів. А вранці втомився, ліг, задрімав...

Спомин

Джмелі гуділи густо й басовито, як бомбовози, важко розверталися, наближаючись до квітки. Потім на мить змовкали, збирали солодкий пилок. І знову злітали, не знаючи, що заперечують усі закони фізики, здіймаючи в повітря заважке волохате тіло.

Прощавай, літечко!

Літечко лилося теплом через паркани, падаючи в садки грозами та підпираючи небосхил веселковими коромислами, струшувало з кучерявих яблунь планетки білого наливу, на світанку тихесенько розплющувало барвисті оченята гордовитим гладіолусам, відхиляло зелену паранджу, вивільняючи з полону ніжні личка величавих красунь лілей, а сонячною дниною розмальовувало їх свіжою палітрою теплих акварелей, лагідно цілувало стомленим сонцем оголені плечі та руки, дарувало рясні зорепади короткими ночами, ведучи услід за собою нові знайомства й побачення, кохання і шлюби... Порядкувало хазяйновите літо й у селі - на полях, городах. Нав"язало повні кущі, як решета, картоплі, сповило шорсткими серветками молочні кукурудзяні початки, розкидало врізнобіч довгі батоги нахабного колючого гарбузиння, зарум"янило кругленькі щічки абрикосам, запалило вогнища помідорів, налило своєю щедрістю жито і пшеницю, а в кошики соняхам по самісінькі вінця нагаптувало відбірних чорних перлинок, затопило воскові келії вуликів духмяною повінню липового та гречаного меду... Так і трудилося літечко, не покладаючи рук... Літо - літечко! Люблю тебе і святе твоє ділечко...

Яблунька

Вона росла не в садку, а зовсім скраю, біля присадкуватої хатини з лупатими вікнами, які тільки й бачили на своєму віку, що ту яблуню. До самого її вершечка наче причепилося налите сонцем яблуко з ніжним рум"янцем на всю щоку. Коли гілкою коливав вітер, у ньому видзвонювали зернята. Яблуня, а отже, і яблуко, походили зі знатної родини, бо сорт мав навдивовижу гарну назву - Королівна Бокфльор.