Пальчикова квітка

Моя квітка не проста - з пальців квітка вироста! Вона сонечко вбирє і цілющу силу має.

Виріж із кольорового паперу три квіткові пелюстки.Приліпи пелюстки на нігті великого, вказівного і середнього пальців. До інших пальців додай листочки.Затисни у пальцях пластилінову кульку жовтого кольору.

Карантин

Загадки Тане сніжок, квітне лужок, День прибуває, коли це буває? (Весною) Я найперша зацвітаю Синім цвітом серед гаю. Відгадайте, що за квітка, Бо мене не стане влітку. (Пролісок) Прислів"я та приказки Від березневих дощів земля квітне Від дощу земля зеленіє - від праці народ багатіє Лічилки Ішов кіт Через сто воріт. До кінця дійшов, Кошеня найшов. Няв! Скоромовки Килимом зеленим зазеленіли поля. Перепеличка мала - невеличка.

Невже весна?

Зима витрушувала рештки снігу. Холодний пронизливий вітер шарпав гілки дерев, жбурляв в обличчя перехожих пригорщі білої крижаної крупи. Люди затулялись шарфами, хутряними комірами, рукавичками, щоб хоч трохи вберегтися від холоду.

Світло душі

Не за лицем обирають людей, Не мають значення вік чи освіта. Важливий навіть не колір очей, А те, наскільки багато в них світла...

Тобі сину

Я подарую тобі часточку добра, Промінчик сонця і блакитне небо. І своє серце я тобі віддам... Й нічого узамін мені не треба. Молюсь за тебе Господу щодня, Щоб не давав випробувань ніколи. Щоб не відчув ти, що таке біда. Щоб був успішний і завжди здоровий. Нікому тебе скривдити не дам, Хоч кину виклик непокірній долі. Я стану на шляху усім вітрам, Щоб ти сльози не витирав ніколи. Віддам тобі усю свою любов, Тепло душі і ніжність лебедину. Молитимусь за тебе знов і знов. Я хочу, щоб ти був щасливий, сину!!!

Коли падають зорі

Літній вечір гармонійно вплітався в ніч. На небі засяяли міріади блискіток, які чи то змагаючись із сяйвом місяця, чи, можливо, навпаки, своїм світлом доповнюючи його космічну симфонію, накрили землю яскравою банею. І тим незліченним зіркам було тісно у високих небесах, і вони раз у раз зіштовхували котрусь на землю, звідки на них із трепетною надією дивилися не одні дівочі очі.

Листопад

Шалений вітер обривав останнє листя на каштанах, і воно падало на мокрий тротуар, перелітало на проїжджу частину дороги, за все чіпляючись відірваними охололими долоньками сумних дерев, що волали до вітру: "Зупинись, дай побути в цих шатах іще хоч єдину днину!" Та непокірний вітер був невблаганний - злякані осиротілі листочки встеляли мокрий асфальт золотисто-сонячною мозаїкою і гинули під байдужими колесами автомобілів, що монотонно коткували їх. Свинцеві хмари затягли своїми клубками небо всуціль. Лише на заході понад горизонтом відкрилась пурпурово-малинова хвиляста смуга, неначе довге полотнище прапора, котре полоще неспокійний вітер. Поки він витанцьовував із каштанами сумне прощальне танго в місті, хмари, мов отара нечесаних і некупаних кошлатих овець, розбрелись і дали можливість стомленому сонечку послати на змучену осінньою негодою землю свої промені. На превеликий жаль, вони уже не могли її зігріти, а лише на якусь мить прикрасили сумну картину осіннього неба.Та ось вітер побачив яскраву барву й кинувся толочити хмари, щоб сховати цю красу від людського ока. Хмари покірно закрили небо своїми попелясто-чорними шубами, і надворі швидко смеркало. Засвітилися ліхтарі. Одне за одним загоралися вікна будинків, ніби очі дивної істоти, яка з цікавістю дивилася навколо: а що коїться там унизу на вулиці? Перехожі поспішали сховатися у приміщеннях, бо сердитий вітер несамовито періщив їх ще й холодним дрібним дощем, що гострими голочками впивався в обличчя. А парасольки втримати в руках було просто неможливо!