Орхідея

Росте собі квітка, орхідеєю звуть її люди. Невибаглива, вистачає їй вологи, якою напуває квітку дощ, що і вмиває її. Поживу дістає, коли і як зуміє, чіпляючись корінчиками за стовбури дерев, за каміння. якщо впала і зуміла за нього зачепитись.

Розцвітає, незважаючи на щоденну боротьбу за життя, чудовими, ніжними квітами, милуючи людські очі розмаїттям кольорів. Не ображається, що невігласи вважають її паразитом, бо ж не винувата, що в боротьбі за життя мусить на когось опертися, але не завдає нікому кривди, а просто мріє, що візьмуть її у помешкання, де їй буде тепло і затишно.

Як намалювати щастя?

Якби мені запропонували намалювати щастя, я б дібрала для цього олівці всіх кольорів веселки. А й справді, хіба може воно існувати без смарагдової краси весняного лісу,без ніжної блакиті ранкового неба, без жовтогарячого кольору стиглого збіжжя чи без мого синьоокого дива - сина Андрійка? Звичайно, не обійшлося б і без рожевих тонів, як у троянд, що пишаються своєю вродою перед будинком, де живе наша маленька сім*я. Знадобився б мені і фіолетовий колір, щоб передати таємничість вечірнього зоряного неба...А от сірим і чорним фарбам не знайдеться місця в портреті мого щастя - навіть у дні осінньої негоди, коли природа стає скупою на різнобарв"я, чи взимку, коли панує білий колір чистоти, світ всеодно здається веселкою.

Вечірнє сонце...

Сонце вже готувалось до сну. Від широкого плеса річки дихало прохолодою. Уздовж шляху, заколисані вітром, гойдались довгі петрові батоги і терпко пахкотіла ромашка...Вечоріло. Уздовж золотоволосої ниви, в густій траві, гучно тріскотіли цвіркуни...

Коротка літня ніч

Сяйво вранішнього сонечка запалило на нічному небі яскраві мерехтливі зірки, і ніч квапливо почала відступати. Ще наостанок кинула жменю пречистої, як кришталь, роси. Вранішні промінчики милувалися в цій росі, швиденько виганяли з усіх куточків марево ночі, зазирали в кожне віконечко невеликого містечка.

Ось і літо...

Гучно ляснув грім. Сліпуча блискавка вганяла в землю вістря, а потоки теплого дощу щільною стіною розкинулись аж до виднокола... ...Гроза скінчилася. Хмари поволі розсунулись, і випливло чисто вимите сонце, кокетливо торкаючись мокрої після дощу землі...

Не забувайте мріяти щодня

Не забувайте мріяти щодня. Не забувайте усміхатись горю. Усміхнені вуста - це та броня, Яку не зломить навіть наша доля. Ліна Костенко

День матері

Притча про материнську любов Одного разу в матері запитали: -Кого з дітей ти любиш найбільше? Мати відповіла: - Послухайте материне серце. Мій улюблений син, якому я віддаю душу і серце: Той, хто захворів доти, поки не видужає. Той, хто в дорозі, поки не повернеться додому. Той, хто втомився, поки не відпочине. Той, хто голодний, поки не насититься. Той, хто вчиться, поки не вивчиться.Той, хто безробітний, поки не знайде роботу.Той, хто без пари, поки не одружиться. Той, хто батько, поки не виростить дитя. Той, хто плаче, поки не припинить. Із сумом в голосі закінчила: -Той, хто мене залишив, поки не повернеться...